Частина друга. Війна
Минали дні, за ними йшли місяці. Штучний голод на території України тривав більше року, забравши з собою мільйони невинних життів. Родина Білащенків була однією з небагатьох, переживших геноцид у повному складі.Радянська політика з роками трохи пом’якшилась, принаймні вижившим хотілось у це вірити.
У другій половині 30-х років популярності набрав масовий робітничий рух за підвищення продуктивності — стаханівський. Мати — Ганна Іванівна якраз працювала у колгоспі та потрапила під вплив течії. Коли батько родини помер від туберкульозу кісток, місцева влада взялась відремонтувати для родини хату. Зокрема, через наявність чотирьох дітей та здобутки Ганни Іванівни на роботі. Так сім’я і отримала новий, більший будинок. Було відчуття, ніби життя почало налагоджуватись.
Час плинув невпинно. Діти вчились, дорослішали та вели побут разом з матір’ю. Дядько й дідусь працювали ковалями та мали попит в колгоспі, родина не ремствувала на життя, адже жила в достатку і підтримувала одне одного. Той суботній ранок був надзвичайно сонячним. У першій половині дня Іван з Григорієм допомагали матері на городі, тоді як дівчата жваво порались на кухні. До хлопців доносились смачні аромати, що тільки прискорювало їхню роботу. Вдосталь напрацювавшись, родина зібралась за обіднім столом.
— Хто сьогодні зі мною до клубу? З міста приїхали музики, той популярний гурт, як же його… ну ті, яких на весілля до Бондарів ще запрошували минулого року, — розпочав розмову Григорій, активно жестикулюючи при цьому руками.
— Я б хотіла дуже,— продовжила наймолодша сестра, але швидко зупинилась і вмить змінилась в обличчі. — А, втім, ти ж знаєш, що старости мене туди не пустять, то навіщо питати? В розмову втрутилась мати та перебила початок суперечки між братом і сестрою.
— Доню, зараз у селі що не вихідні, то якесь свято. Ще встигнеш натанцюватись. Краще збирайся, поїдеш з Іваном та дядьком у Шабельники, провідаєте дядину. Ганна Іванівна мала рацію, після тяжких часів Дмитрівка нарешті почала відновлюватись. Люди веселились, гуляли на досвітках, влаштовували концерти та фестивалі. Все йшло своїм шляхом і здавалось буде незмінним.
Біля будинку рясно розрослись чорнобривці та півонії, які тітка висадила ще позаминулого року. Вона любила квіти, хоч за господарством не завжди залишався час на догляд за ними. Гості ласували запашним м’ятним чаєм та млинцями з медом. Аж раптом до хати вбігли схвильовані жінки та сіли поруч з гостями.
— Петю, — прокричала тітка, — нарешті добігли. Треба речі зібрати, дітей відвезти на Харківщину, щоб якомога далі були.
— З чого б це, — відповів шокований чоловік. Давно він не бачив дружину такою знервованою, тому не міг уявити, що діється посеред білого дня.
— Та війна! Війна! Ти що, взагалі новини не слухаєш, — пролементувала жінка, знесилена від пробіжки та намагань пояснити, що діється.
Діти витріщили очі від нерозуміння, що відбувається. Яка така війна? Для них то було чимось неймовірним, ну не могли ж після Світової люди знов за зброю вхопитись. Ще й де? В Україні? Ні, тут точно щось не те. Думки Івана перебила бабця, яка повернулась до Шабельників на дві години пізніше за них з сестрою.
— Мати переказали, щоб ти притьмом біг додому, бо старшого не сьогодні, то завтра на фронт відправлять. Шукати, хто відвезе назад, було ніколи. Іван лишив сестру в тітки, а сам, не зволікаючи, побіг у Дмитрівку. За годину опинився вдома, а вже наступного дня став їздовим у військкоматі
Вранці Іван, як завжди, поїхав відвезти хлопців у місто, а потім повернувся в поле. Сонячно, спека страшенна, але зерно зібрати треба. Попри війну люди продовжували поратись. Хоч тяжко, небезпечно, але хто голод пізнав — хліб не кине. Приїхав на місце з величезною пожежною бочкою води та й давай кружками підносити її косарям. Раптом над полем щось дуже сильно загуло.
Дуже швидко стало зрозуміло, що це були винищувачі. Прямо над полем розв’язалось стрільбище між німецьким та радянським літаками. Налякані до півсмерті люди кинули речі та побігли по домівках, нічого не залишалось як чекати і сподіватись на краще.
Керуючись принципами, рухаємось за метою
©Copyright 2026, Всі права захищено.