Співали, танцювали — як же! Я співала, брат танцював. Або навпаки. І для німців співали, танцювали — вони нам тоді давали їсти. Бували добрі, а бувало — злі.

Коли брат окурки піднімав — били. Щоб не курив.
Не дозволяли навіть підбирати ті недопалки.

У нас у хаті жив партизан. Я не знала, а брат Гришка знав. То був хлопець нашої сусідки. Він у плиті, в духовці, зробив схованку — виколупав яму і там ховався.

Брат мені казав:
— Галя, йди до старої, подвір’я підмітай.

Бо там німці курили й кидали недопалки. Ми з дівчатами змітали сміття.
Але не можна було підіймати сигарети — німці сердились. Ми все ж перебирали їх і передавали тому партизану…

Батьків побили, і ми з братом лишились удвох. А сестричка… замерзла.
Пішла хліба просити — і замерзла. Принесли її вже мертву. Поклали в прибудові — а мороз був сорок градусів. Дверей там не було — брат зняв і спалив, бо не було чим топити.
Лісів у нас не було, одні шахти.

І от собаки набігли… Тіло згризли…

Після розстрілів німці вже нікого не чіпали.

У сусідки нашої жив німець — добрий. Коли батьків розстріляли, він спитав:
— А де батьки?
Я кажу:
— Вбили.

А він узяв, притулив до себе — і заплакав. Потім наказав, щоб нас прикріпили до їхньої їдальні — щоб нас годували.

Гришка пішов по їжу. А кухар його вдарив пльоткою і крикнув:
— Циган!

Брат повернувся в сльозах. А я йому:
— Не йди більше… Будемо лушпайки їсти. Він тебе вб’є…

І сама плачу. Німець побачив, питає:
— Чого ти плачеш?

Покликав перекладача. Гришка розповів, що його побили. Тоді той німець сам пішов до кухаря — накричав на нього і навіть ударив.
Після того нам щодня давали їжу — кашу з горохом, хліб, що лишався від німців.

Він казав:
— Давайте їм те саме, що їдять солдати.

Одного разу він побачив, що в мене воші. А в мене були довгі коси.
Дав ліки, дав матерію, щоб пошили мені сукенку. Може, він і сам був ром, німецький.
Сусідка, старенька, гаджі, пошила ту сукенку. Потім я захворіла на тиф. Потім брат.
І він нас лікував — давав уколи, ліки…

Коли вже мав їхати — обійняв мене, поцілував, і сказав:
— Ну все, я йду. Ти мене більше не побачиш.
А я стояла, не знала, що сказати…

Високий, гарний був, стрункий. Чорне волосся — як у рома. Може, й не німець…
Хто його знає.