Частина п'ята. Фронт
Золотоношу звільнили у жовтні, після чого в селі стало трохи спокійніше. Людям все ще доводилось багато працювати на армію, чоловіків забирали служити, але принаймні свої не розстрілювали. У Вільках запрацював польовий військкомат, до якого привезли і сімнадцятирічного Івана Білащенка. Хлопець відчинив двері навстіж і побачив з сотню чоловіків різного віку від 17 до 50: народу повно. Всім треба було пройти медичну комісію, одним словом комісію, бо забирали всіх, у кого не було видимих вад.
— На щось скаржишся? — звернувся до хлопця військовий лікар, як тільки підійшла черга.
— Та ніби не скаржусь ні на що.
— Тоді шикуйся, тобі в другу лінію.
Які часи, така й комісія, бо ж воювати треба, а людей все менше й менше. Через декілька хвилин ззаду до парубка підійшов той самий лікар і поплескав його по плечу.
— Будеш німців бити?
— Та буду, — відрізав хлопець, а сам подумав, що іншої відповіді просто не мав.
Як комісія закінчилась, то почали мобілізованих на спеціальності ділити. Єдиним, у кого при собі виявився комсомольський квиток був Іван. Ще у 1941 хлопець поклав його в глиняний глечик та закопав, щоб німці не знайшли. Таким чином зберіг, а після звільнення села знову дістав. Комсомольці мали привілеї в армії, тому хлопця зробили старшим і поставили у зв’язківці. Опісля направили до Полтави на таке-сяке навчання, там розповіли як встановлювати зв’язок і лагодити пориви, попереду був білоруський фронт.Коли парубок прибув на місце, його поставили командиром відділення, більшість підлеглих вдвічі старші чоловіки, які вже мали бойовий досвід. Довелось постійно розпитувати та багато вчитись аби не підвести побратимів. Влітку 1944 року для підрозділу розпочалася Білоруська наступальна операція «Багратіон».
Бій був запеклим, це не як у фільмах, коли сидять в окопах і відстрілюються. Треба було бігти буквально під кулі. Тих, хто боявся і тікав, потім свої ж могли розстріляти. Тому всі виконували наказ «Уперед». Трохи пробігши, парубок відчув біль, це було поранення. Опритомнів уже в госпіталі, там вийняли уламок і залишили реабілітуватись. Лікування затягнулось на 2 місяці, а після відновлення Івана від- правили в артилерійську частину – 138-й артполк, 67-ма дивізія. Далі знову в бій.
До хлопців підійшов командир, вся увага Івана була прикута до того, що їм скажуть перед першим боєм.
— Як будете наступати, то розпорошуйтесь, щоб не в купі бігти. Снаряд розірветься та й вб’є всіх одразу, а так хтось один загине, — став наставляти підлеглих перед боєм командир.
Іван слухав уважно, швидко все схоплював і командир був ним задоволений. Перед боєм хлопець помітно хвилювався і мав якісь дивні передчуття, але побратими його підбадьорювали. Розпорошились хлопці лісом і тут неочікувано, пробігаючи повз кущ, побачив Іван якісь рухи. Повертає голову, а там німець си- дить. Чолов’яга років п’ятдесяти на вигляд. Встромив гвинтівку штиком в землю і здається: «Nicht schießen», — себто не стріляти просить.
— Чого ж ти так в кущах сидиш, я ж з опалу міг і вистрілити, — вигукнув хлопець, а сам ледь встояв на ногах, бо ж і в нього тіло тремтіло від думки, що ледь не вбив того, хто здавався.
Так-сяк на пальцях і суржику полонений пояснив, що у нього на батьківщині двоє дітей такого ж віку, як Іван. Близько 40 хвилин тривала їхня розмова, німець навіть намагався пригостити хлопця ситром, але на свій вік він не знав, що це таке, тому й відмовився. Іван не дозволив побратимам застрелити полоненого, врятувавши йому життя.
Десятки місяців війни, сотні боїв і тисячі смертей випало на долю Івана за час служби. Стояв за гарматами, гаубицями, йшов у бій з автоматом. Пройшов Мінськ, Вітебськ, Каунас… Брав участь у боях за Литву, Латвію, побував у Тукумсі та Лієпаї.
Після смерті командира вогневого взводу, хлопця призначили на його місце. Втім, прослужити вдалось не довго. За місяць поруч з новоспеченим командувачем розірвався снаряд і він отримав контузію. Довелось лікуватись в госпіталі. Після одужання молодика направили в Лієпаю для підвищення кваліфікації, адже на службі він вже обіймав офіцерську посаду. Закінчити навчання теж не зміг, наслідки контузії не дозволили. У госпіталі лікарі прийняли рішення та оформили групу інвалідності. Хлопця списали зі служби незадовго до перемоги над німецькими загарбниками.
Керуючись принципами, рухаємось за метою
©Copyright 2026, Всі права захищено.